Як уникнути банкрутства? Поради фінансиста.

11-е березня 2025 р. 10:00

Фінансова криза бізнесу, нездатність розраховуватись за своїми зобов’язаннями, зупинка діяльності, ліквідація підприємця та розпродаж майна з метою задоволення претензій кредиторів – крах діяльності, що є діаметрально протилежним успішному розвитку омріяної справи. Це і є банкрутство, яке не тільки боляче вражає підприємця, та ще й досить негативно впливає на економіку країни в цілому. Спочатку затримка оплат у кредиторів за товари, роботи чи послуги, відвантажені чи надані контрагенту, який виявиться банкрутом, а потім можливе виникнення безнадійної дебіторської заборгованості, унаслідок недостатності майна банкрута покрити усі претензії кредиторів, не може позитивно позначитись на діяльності контрагентів, з якими співпрацював банкрут. Поповнення когорти безробітних працівниками збанкрутілого підприємця підвищує тягар на бюджет країни, спричиняє зниження загального рівня життя населення, та зменшення соціальних виплат. Тобто крах діяльності одного підприємця потягне за собою негативні наслідки і для інших, бо процес ведення одного бізнесу міцно вплетений у весь механізм економіки країни в цілому.

Зазирнемо в історію. Сутність банкрутства – неспроможність розраховуватись за своїми зобов’язаннями, виникла ще в Стародавньому світі в період зародження грошово-кредитних відносин. А сама назва «банкрутство» походить від латинської «bancus ruptus», що означає «зламана лава». Та виникло це поняття в стародавньому Римі. Коли розорювались тодішні лихварі, що провадили свою діяльність за лавами, розламували їх. В ті часи боржників заковували в колодки, спускали в боргові ями та страчували. На території Київської Русі за часів Ярослава Мудрого, майно боржників та самих боржників продавали, щоб задовольнити потреби кредиторів, або передавали самого боржника кредитору, який на свій розсуд розправлявся зі своїм боржником.

Пізніше, в XIII – XV ст., в Європі запроваджували більш гуманний підхід до боржників. Зокрема в Італії створювали комітети кредиторів, які оцінювали майно боржника, управляли ним, представляли його інтереси в суді та укладали мирову угоду. Саме цей принцип діє і в наш час. На меті стоїть захист інтересів кредиторів у судовому порядку, та надання можливості боржнику відновити свою діяльність, зокрема, використовуючи інструменти санації.

Тож дослідимо причини, наслідки та методи діагностики банкрутства, з метою запобігання та уникнення цього негативного явища.

Банкрутство – кризовий стан підприємства.

У п. 1 ст. 1 «Кодексу України з процедур банкрутства» визначено:

*« банкрутство – визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначені цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника…

боржник – юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа – підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов’язання, строк виконання яких настав;…»*

Тобто збанкрутілий підприємець невзмозі розрахуватись за усіма своїми боргами. Частина боргів може залишитись так і непогашеною. І деякі недобросовісні підприємці користуються процедурою банкрутства, як інструментом, задля анулювання своєї заборгованості.

Отже, які види банкрутства існують? Розглянемо:

Фіктивне банкрутство – оголошення підприємця банкрутом, який насправді не є таким, з метою введення в оману кредиторів та одержання від цього якихось відстрочок чи знижок. Такі дії тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність;
Навмисне банкрутство – навмисне введення бізнесу у збитки та нарощення заборгованості заради вигоди власника або інших зацікавлених осіб. Такі дії теж тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність;
Приховане банкрутство – приховування реального кризового стану бізнесу через подання недостовірних даних заради отримання якихось більш вигідних умов від кредиторів. Якщо таке банкрутство виявиться та з’ясується, що виникнення його настало унаслідок дій іншого суб’єкта підприємництва або незалежних від підприємця зовнішніх факторів, форс-мажорних обставин, відповідальність може бути мінімальна. Про те, якщо таке банкрутство виникає унаслідок неефективного управління, крадіжок, зловживань та прорахунків, може накладатись максимальна відповідальність;
Дійсне (реальне) банкрутство – реальна нездатність підприємця розраховуватись за своїми боргами, яка виникла унаслідок внутрішніх чи зовнішніх факторів, та повна чи часткова втрата власного капіталу.

До внутрішніх факторів, що можуть спричинити банкрутство відносіть:

низький рівень менеджменту, що є причиною прийняття недоцільних управлінських рішень;
застарілий рівень технології, обладнання та техніки;
зниження ефективності використання ресурсів;
створення невиправданих залишків фінансових ресурсів (кошти мають постійно працювати та заробляти кошти, щоб з меншими витратами можна було швидше отримати прибуток; порушення даного принципу призводить до зниження ділової активності); створення невиправданих залишків на складі товарів, матеріалів, готової продукції чи незавершеного виробництва (склад має бути швидкий, що призводить також до зниження ділової активності);
дефіцит власного капіталу для інвестування з ціллю розвитку та масштабування, та залучення при цьому позикових засобів на невигідних (неприйнятних) умовах;
неефективна маркетингова та рекламна політика;
швидке необґрунтоване та неконтрольоване масштабування, що може призвести до переінвестування;
інше.

Зовнішніми причинами можуть бути:

економічні зміни в країні (може вплинути несприятлива зміна законодавства);
глобальні зовнішньоекономічні (несприятлива політика інших держав щодо економіки країни);
природні катаклізми;
військові дії;
зниження платоспроможності клієнтів;
неконтрольована монополізація ринку у поєднанні із демпінгом цін у відповідному секторі економіки;
інше.

Слід зазначити, що внутрішні та зовнішні чинники є пов’язаними між собою.

Як наслідок, виникає:

зниження платездатності;
зниження продуктивності;
підвищення собівартості;
зниження якості;
зниження обсягу реалізації;
і на кінець, настання банкрутства.

З огляду на вищезазначене, доходимо висновку, що банкрутство є наслідком кризового стану бізнесу, який поділяють на три види:

стратегічна криза;
криза прибутковості;
криза ліквідності.

Тож розглянемо їх більш детально, та визначимо передумови виникнення, щоб у процесі діяльності тримати на контролі відповідні механізми з метою виключення негативних передумов та уникнення кризового стану.

Стратегічна криза – являє собою руйнацію операційного та технологічного процесу, що призводить до унеможливлення довгострокового успіху діяльності.

Причинами виникнення можуть бути наступні фактори:

невірний вибір місця діяльності бізнесу(найчастіше має негативний вплив на роздрібну торгівлю, або надання послуг безпосередньо населенню);
невірно підібраний асортимент та механізм збуту, що не відповідає попиту та специфіці відповідних потенційних клієнтів;
помилкове бюджетування та планування, або повна відсутність його;
неефективна система управління та недоліки в організації праці;
невірно підібране обладнання, що має зайві виробничі потужності;
відсутність системи контролю;
форс-мажорні обставини.

Криза прибутковості – випливає зі стратегічної кризи, та являє собою наявність регулярних збитків, що призводить до зменшення власного капіталу.

Причиною можуть бути наступні фактори:

невідповідність собівартості та відпускної ціни;
недоцільне завищення цін;
невиправдане збільшення залишків матеріалів, продукції чи товарів на складі, що тягне за собою зниження оборотності активів;
зменшення обсягу реалізації;
запуск занадто ризикових проектів та неврахування максимальних ризиків;
збитковість окремих структурних підрозділів чи напрямків діяльності;
невиважене та необґрунтоване придбання збиткових бізнесів.

Криза ліквідності - випливає із кризи прибутковості, коли має місце ситуація загрози та втрати платоспроможності підприємства.

Причиною можуть слугувати наступні фактори:

порушення золотого правила фінансування (його ще називають золотим банківським правилом, або правилом узгодженості (конгруентності) строків), яке полягає в тому, що строки мобілізації фінансових ресурсів мають відповідати строкам реалізації інвестиційних проектів, на які ці фінансові ресурси залучаються;
незадовільна структура капіталу (невірне співвідношення власного та позикового капіталу);
недостатність страхових фондів;
збільшення дебіторської заборгованості контрагентів (в цілому обумовлення недоцільних умов взаєморозрахунків, в тому числі надання незабезпечених товарних кредитів);
великі інвестиції у проекти з високим терміном окупності;
велике накопичення низьколіквідних оборотних активів;
невірне співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості;
зниження кредитоспроможності;
форс-мажорні обставини.

До настання повного банкрутства бізнес проходить три фази фінансової кризи:

1-а фаза (початкова), що не загрожує життєдіяльності бізнесу, та може бути врегульована, якщо вжити негайних заходів та запровадити антикризове управління підприємством (в цілому переглядається оперативна діяльність, вносяться відповідні коригування, та посилюється контроль);

2-а фаза загрожує подальшому існуванню підприємства та потребує негайної санації (оздоровлення підприємства) з метою збереження його життєдіяльності (дану процедуру компанія може провадити як власними силами, так і за допомогою залучення сторонніх осіб; в цілому, на додаток до коригування системи операційної діяльності проводять реструктуризацію боргових зобов’язань та за потреби залучають додаткові інвестиції);

3-а фаза – є кризовим станом, що унеможливлює подальше існування бізнесу та призводить до його ліквідації.

З метою збереження життєдіяльності бізнесу або його повної ліквідації запускається процедура визнання банкрутства (порушується справа про банкрутство). Подати заяву до арбітражного суду з відповідними документами (звітами, регістрами обліку, підтверджуючими документами, списками дебіторів та кредиторів, тощо) щодо порушення справи про банкрутство можуть кредитори, контролюючі органи, або сам боржник.

Хід арбітражного процесу можна структуровано описати наступним чином: 1. Подача заяви до арбітражного суду або будь-ким з кредиторів, або контролюючими органами, або самим боржником;

2. Порушення справи про банкрутство;

3. Проведення попереднього засідання арбітражного суду, за результатами якого:

призначається розпорядник майна (обслуговуючий банк, інша особа за пропозицією боржника чи кредитора);
подається оголошення про порушення справи про банкрутство у відповідні офіційні друковані засоби масової інформації;

4. Проведення другого засідання арбітражного суду, за результатами якого:

ухвала про скликання зборів кредиторів та створення комітету кредиторів;
ухвала про проведення санації боржника на підставі пропозицій від санаторів та відсутності заперечень кредиторів;

5. За відсутності пропозиції щодо санації або відхилення її, видається ухвала про визначення боржника банкрутом, за результатом якої:

припиняється підприємницька діяльність банкрута;
фіксуються боргові зобов’язання;
призначаються ліквідатори та утворюється ліквідаційна комісія;
складається ліквідаційний баланс;
проводиться оцінювання та продаж майна банкрута;
задовольняються претензії кредиторів.

Тож як уникнути такого негативного явища? З метою запобігання виникнення банкрутства, що згубно впливає не тільки на певного суб’єкта підприємництва, та ще має несприятливі наслідки для інших підприємців, що мають безпосередній господарський зв’язок з ним, та погано позначається на економіці країни в цілому, проводять регулярні превентивні заходи. Розглянемо, які саме.

Діагностика банкрутства.

Якщо бізнес провадить безперебійну діяльність та є прибутковим, дуже важливо ще на даному етапі безперервно проводити фінансовий аналіз за управлінськими звітами щодо визначення ймовірності банкрутства. Щоб і надалі підтримувати стійкий фінансовий стан, що є запорукою успішного розвитку.

Діагностувати в онлайн режимі ймовірність настання банкрутства можна за допомогою оцінки загальноприйнятих критеріїв, при настанні яких необхідно оперативно прийняти відповідні управлінські рішення з метою уникнення безповоротної ситуації, яка може призвести до ліквідації бізнесу. Та за допомогою обраних методик діагностики ймовірності банкрутства за коефіцієнтами більш досконаліше оцінити міру небезпеки та фази настання банкрутства.

Існують основні та допоміжні критерії оцінки ймовірності банкрутства. До основних критеріїв відносять:

перевищення граничного рівня простроченої кредиторської заборгованості за кредитами та позиками;
невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредиторами та акціонерами;
висока частка простроченої дебіторської заборгованості;
тенденція зниження показника частки власного капіталу у валюті балансу та досягнення критичного рівня у 5%;
низькі значення коефіцієнтів ліквідності та платоспроможності;
дефіцит власного оборотного капіталу;
низький рівень прибутковості;
збитковість діяльності;
тощо.

До допоміжних критеріїв відносять наступні:

часті зупинки виробництва та порушення ритмічності;
несвоєчасне оновлення (модернізація) техніки;
невірна чи недостатня диверсифікація діяльності;
неефективні інвестиційні проекти;
участь у сумнівних судових справах;
втрата ключових партнерів;
звільнення провідних фахівців апарату управління за власним бажанням.

Настання цих критеріїв має спонукати до проведення більш глибшого аналізу.

Існує багато методик діагностики ймовірності банкрутства** за коефіцієнтами, що розраховують на підставі показників управлінської звітності**, що розроблені дослідницьким шляхом іноземними та вітчизняними вченими. Серед них, слід виділити, від Американських вчених - п’ятифакторну модель Альтмана, модель Д. Чессера, модель Дж. Фугмера; від Західноєвропейських – модель Тоффлера і Тішоу, модель Ліса, модель Спрінгейта; від Європейських – дискримінантна функція К. Беєрмана, модель Конана і Гольдера, від вітчизняних – модель Й. Гайдака та Д. Стос, R-модель прогнозу ризику банкрутства, метод Зайцевої О.П.

Всі ці моделі не є універсальними, та багато іноземних моделей взагалі не можна застосовувати для вітчизняних компаній, бо вони були розроблені під специфіку закордонного бізнесу.

Для більш точного визначення рівня ймовірності банкрутства рекомендується використовувати декілька методик, та враховувати галузеві особливості для відповідних компаній. Тобто порівнювати інтегральний показник, розрахований для певної компанії за обраною методикою, до відповідного інтегрального показника на основі середньогалузевих показників, розрахованого за тією ж самою методикою, за такою формулою

**Щодо діагностики ймовірності банкрутства для малого бізнесу ** та мікропідприємництва, то для них доцільно регулярно проводити моніторинг своєї діяльності за основними та допоміжними критеріями діагностики ймовірності банкрутства, та можна виділити декілька простих методик оцінювання ймовірності банкрутства за коефіцієнтами. А саме:

1. Розрахунок коефіцієнту Бівера (КБ), що характеризує достатню здатність генерувати надходження коштів для погашення своїх зобов’язань:

Нормативне значення має бути у межах від 0,17 до 0,4. Тривале (близько 2 років) тримання значення на рівні, що не перевищує 0,2, свідчить про підвищення ризиків ймовірності банкрутства.

2. Використання R-моделі прогнозу ризику банкрутства, що розроблена вітчизняними вченими:

3. Використання методики кредитного скорингу, що розроблена американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х р.р. Суть в класифікації бізнесу за мірою ризику на підставі оцінки трьох показників фінансової стійкості та рейтингу кожного показника, що виражений в балах, розрахованих на основі експертних оцінок. Наведемо в табличній формі групування бізнесу за ступенем ризику на основі даного методу.

*Аналіз проводять наступним чином:

І клас – бізнес має високий запас фінансової стійкості та є доволі кредитоспроможним;

ІІ клас – бізнес має деякі ризики щодо виникнення заборгованості, про те не розцінюється, як доволі ризиковий;

ІІІ клас – бізнес є проблемним;

IV клас – бізнес має високий рівень ризику неплатоспроможності та банкрутства навіть після проведення санації;

V клас – бізнес із максимальним ризиком банкрутства, що є практично неплатоспроможним.*

Для наочності проведемо оцінювання ризику ймовірності банкрутства за коефіцієнтами на прикладі. За матеріал для розрахунку приймемо наступну управлінську звітність:

Проведемо розрахунок ймовірності банкрутства за трьома вищезазначеними методиками.

Тепер можна провести відповідний фінансовий аналіз.

Розглянувши коефіцієнт Бівера, можна зазначити, що компанія у поточному звітному періоді вийшла на достатній рівень генерації коштів для покриття своїх зобов’язань. В минулому звітному періоді за даним коефіцієнтом фінансовий стан бізнесу знаходився в критичному стані.

Проаналізувавши** R-модель прогнозу ризику банкрутства**, зазначимо мінімальний ризик ймовірності банкрутства бізнесу. До того ж проглядається в динаміці значне покращення фінансового стану.

Взявши за основу для аналізу методику кредитного скорингу, можна зазначити, що бізнес є проблемним за рахунок низького рівня коефіцієнтів поточної ліквідності та фінансової незалежності. Про те за рахунок значного підвищення у звітному періоді рентабельності власного капіталу, чому стало передумовою різке підвищення доходу, бізнес навіть не знаходиться у високому стані неплатоспроможності.

Оцінивши разом три методики діагностики банкрутства та динаміку зміни статей звітності, можна зазначити, що у минулому періоді фінансовий стан бізнесу був досить критичним та знаходився на межі банкрутства. Про те підприємцю мабуть вдалось значно підняти в поточному звітному періоді об’єми реалізації, за рахунок чого стабільність фінансового стану значно покращилась. Про те бізнес ще знаходиться в проблемному стані.

Тому, з метою досягнення стійкого та стабільного фінансового стану, підприємцю рекомендується підвищувати поточну ліквідність та фінансову незалежність. Зокрема переглянути умови взаєморозрахунків з контрагентами (зменшити товарне кредитування), продовжувати підвищувати об’єми реалізації, зменшувати собівартість реалізації шляхом більш посиленого контролю витрат, переглянути доцільність залишків запасів на складі, та зменшувати довгострокові зобов’язання, які у поточному звітному періоді порівняно з минулим звітним періодом знаходяться в незмінному стані.

Підсумуємо

З метою уникнення ймовірності банкрутства, малому бізнесу необхідно **постійно діагностувати свій фінансовий стан ** за відповідними критеріями в поточному режимі та проводити фінансовий аналіз на предмет ймовірності виникнення кризового фінансового стану за допомогою загальноприйнятих методик, щоби вчасно мати змогу прийняти відповідні доцільні та коригуючі управлінські рішення.

В цілому, потрібно з обережністю ставитись до збільшення дебіторської заборгованості та невиправданих залишків матеріалів чи товарів на складі, з метою підвищення ділової активності, що є невід’ємною передумовою покращення фінансового стану та зменшення ризиків. Чим швидше обертаються активи, тим з меншими ресурсами можна досягти підвищення доходу. Потрібно постійно контролювати собівартість реалізації щодо оптимізації та зменшення витрат, розумно диверсифікувати напрями діяльності та фінансові ресурси. При плануванні доходів та витрат проводити ретельний аналіз та зважувати на усі можливі ризики. При залученні кредитування прораховувати доцільність.

В цілому тримати постійно руку на пульсі життєдіяльності бізнесу. І ці всі превентивні заходи, щодо запобігання виникненню банкрутства, абсолютно неможливо втілити без оперативного ведення управлінського обліку, бюджетування, складання ключових управлінських звітів та фінансово-економічного аналізу.

Програма FinDrive безпосередньо націлена на полегшення та прискорення ведення управлінського обліку в онлайн режимі та складання відповідних ключових управлінських звітів. Що в свою чергу є безперечною передумовою підвищення стійкого фінансового стану бізнесу та уникненню ймовірності виникнення банкрутства малого бізнесу.